м'якість характеру

РЕЛІГІЙНІСТЬ - поняття, що характеризує якісну і кількісну визначеність (ступінь, рівень, характер) суб'єктивного засвоєння релігійних ідей, цінностей, норм та їхній вплив на поведінку, життєдіяльність візуючих, релігійної спільноти. Р. можна розглядати як ціннісножиттєву орієнтацію, суб'єктивну якість свідомості індивіда, його внутрішню здатність до реалізації релігійних установок. Сутність Р. розкривається через визначення її ступеня, рівня й характеру. Ступінь Р. - це рівень засвоєння індивідом, групою релігійних ідей, норм, цінностей, тобто рівень інтенсивності релігійних ознак. Рівень Р. - поняття, яке відображає певну величину екстенсивності поширення релігії (релігійних ознак) серед населення (села, міста, регіону, країни), соціально-демографічних груп (робітників, селян, інтелігенції, жінок, молоді та ін.). Характер Р. - показник, що дає можливість визначити якісні особливості, певні відмінності та специфіку Р. серед віруючих - прихильників різних конфесій, а також окремих регіонів. Соціологічне визначення ступеня, рівня, характеру Р. уможливлює класифікацію віруючих, їх типологізацію за ознаками, а також стану, динаміки Р. в тому чи іншому населеному пункті, соціально-демографічній групі. Р. поділяють на два види: церковну й позацерковну. Церковна Р. постає як результат інституційно орієнтованих приписів релігійної соціалізації. Позацерковна Р. - це підсумок власних шукань індивіда, його релігійного самовизначення, засвоєння релігійних цінностей. Р. як сакрально-світоглядна характеристика особистості чи груп відображається через систему кількісних і якісних показників, одержаних в результаті соціологічних досліджень.

ОБ'ЄКТИВНІСТЬ - термін, що позначає відношення незалежності від суб'єкта, від суб'єктивного чинника. Доцільно розрізняти такі форми вияву 0.: онтологічну, гносеологічну, методологічну, професійну (певні види практичної діяльності, де суб'єкт реалізує ціннісне відношення). 1) В загальному випадку онтологічна О. - те, чому суб'єкт надає статусу дійсної (істинної) реальності, розглядає як "дійсно" (справді) існуюче, як деяке "суще", достовірний елемент своєї картини світу, тієї дійсності, що є для нього предметом пізнання, рефлексії або на яку спрямовано його практичну (життєву) діяльність. Онтологічна О. протиставляється всьому, що, за переконанням суб'єкта, лише "здається існуючим", що існує лише в думці, в уяві, в гадці, є лише витвором свідомості або має характер ілюзії. Розрізнення між онтологічною О. і тим, що належить до сфери "чистої суб'єктивності", неоднозначне, відносне, залежить від рівня і характеру його знань, ціннісних уподобань, від тих проблем, що їх вирішує суб'єкт, та від критеріїв "дійсно існуючого", які він схвалює. 2) В гносеологічному аспекті О. розкривається як визначальна риса людського знання, як характеристика істини, достовірних законів і теорій. Гносеологічну О. вбачають у тому, що зміст пізнання зумовлений предметом пізнання; не залежить від волі і бажання суб'єкта. Принцип гносеологічної О. стверджує, що у формі істини має місце збіг, узгодження мислення (думки) з тією дійсністю, яка є об'єктом пізнання і яка існує незалежно від пізнання ("класичне" поняття істини). Принцип гносеологічної О. утворює антитезу інструменталізму та релятивізму. 3) В методологічному аспекті О. виступає як принцип (норма) науково-пізнавальної діяльності, що виражає вимогу інтерсуб'єктивності опису наукового. О. як норма наукового дослідження означає настанову дотримання суб'єктом основних принципів науковості, зокрема вимоги доказовості й аргументованості наукових ідей, гіпотез, теорій. 4) О. як норма (принцип) професійної етики діє в тих сферах діяльності, де суб'єкт має справу з проблемними (альтернативними) ситуаціями, що стосуються оцінки людей та їхніх дій, відповідності їхньої поведінки певним нормам та вимогам. Йдеться про функції судді, арбітра, прокурора, адвоката, критика, експерта, тренера, вчителя, керівника, представника влади, члена вченої ради, конкурсної комісії і т.ін. Професійна О. означає здатність суб'єкта реалізувати у своїй професійній діяльності інтерсуб'єктивну позицію, тобто таку, що не залежить від його (або чиїхось) уподобань, емоцій, упередженої гадки, а визначена лише суттю, логікою справи і знаходиться у повній відповідності з суспільно інституалізованими нормами та стандартами (типу правових чи моральних норм). Порушення О. як норми професійної етики може набувати кримінального характеру, але зазвичай воно є проявом професійної некомпетентності.

ВЛАСТИВІСТЬ - філософська категорія, яка позначає таку особливість об'єкта, способу його буття, що притаманна об'єкту як самототожній цілісності, дозволяє його ідентифікувати і відрізняти від інших об'єктів або встановлювати його схожість (тотожність) з іншими об'єктами. В. слід відрізняти від ознаки, яка виконує функцію певного знака, що співвідноситься з об'єктом і який вказує на те, чим є даний об'єкт, які його властивості. Ознака може бути проявом В., тоді цей прояв сприймається як знак, що несе інформацію про об'єкт. Проте ознака, як носій деякої інформації про об'єкт для суб'єкта, може бути фальсифікацією, лише імітувати певні В. Водночас В. пов'язана із самим буттям об'єкта, його визначеністю як даного предмета, невіддільна від цієї визначеності. Категорія В. є однією з фундаментальних в онтології. Особливий онтологічний смисл категорії В. пов'язаний із тим, що попри існування поряд з інваріантними, незмінними В. для кожного об'єкта є В. мінливі, минущі, тимчасові (різноманітні стани об'єкта), але врешті-решт саме категорія В. дозволяє мислити світ як універсум, в якому є впорядкованість, системність, раціональність, закономірність. В абсолютно плинному світі неможливі предмети, що мають певні В., а тому не існують і самі предмети, неможливі регулярність і закономірність. В історії філософії проблема В. дискутувалась уже за часів Античності (Аристотель, Порфирій) у зв'язку із розрізненням атрибутів (необхідних, суттєвих, невіддільних В. предмета) і акциденцій (випадкових, мінливих, тимчасових В.), а також у Середньовіччі і в Новий час у зв'язку із проблемою субстанцій і співвідношенням субстанції, її атрибутів, акциденцій (Тома Аквінський, Декарт, Гоббс) та модусів (Спінова). Особливе місце посідає питання про т. зв. первинні і вторинні якості, витоки якого сягають Античності (Демокрит), але яке особливої ваги набуло в XVII ст. (Галілей, Локк). Поділ на первинні і вторинні якості відбивав проблему виявлення у предметах (об'єктах) тих В., які не мають суто феноменального характеру, не пов'язані із чуттєвістю суб'єкта. З точки зору сучасної філософії можливі різноманітні класифікації чи типології В. Відповідно до типу тих об'єктів (сутностей), які є предметом мислення, можна розрізняти В. реальних (емпіричних) об'єктів, В. логіко-концептуальних (теоретичних) об'єктів і В. уявних (створених художньою чи релігійною фантазією) об'єктів. Наукове пізнання, вичленовуючи сфери дослідження, що відповідають окремим наукам та науковим дисциплінам, водночас вичленовує і відповідні типи В., притаманних об'єктам певної науки чи наукової дисципліни О. собливе значення має розрізнення В. класифікаційних або якісних (дають можливість віднести об'єкт до певного класу об'єктів), В. порівняльних (дозволяють ввести між об'єктами відношення порядку, порівняти за інтенсивністю) і В. кількісних (співвідносяться із поняттям вимірної величини).

ОБ'ЄКТИВНА РЕАЛЬНІСТЬ - буття, існування і властивості якого не залежать від того, чи сприймає (мислить) його якийсь суб'єкт, чи ні. О.р. в цьому сенсі - те, що існує "поза свідомістю" і "незалежно від свідомості" суб'єкта. Необхідність введення категорії О.р. як абсолютної реальності, що протистоїть свідомості і пізнанню, була зумовлена здійсненим Декартом поділом світу на внутрішній (світ "Я" - суб'єктивної реальності, феноменів мислення, свідомості) і зовнішній (світ "не-Я" - чуттєвих, тілесних речей, фізичних явищ у просторі і часі). Цей поділ відіграв кардинальну роль як філософська основа класичного природознавства, де О.р. - це природа (матерія), яку суб'єкт пізнає, спираючись на відчуття і на експеримент, яку можна описати такою, якою вона є "сама по собі", протиставляючи її феноменам мислення і свідомості. Категорія О.р. необхідна також для збереження реалістичної, антисуб'єктивістської світоглядної орієнтації. Водночас розвиток науки виявив гносеологічні труднощі, зумовлені поняттям О.р. У процесі пізнання суб'єкт неминуче "втягує" О.р. в систему своїх матеріальних та інтелектуальних засобів пізнання й пізнавальних дій (операцій, процедур), що проблематизує межу між О.р., як вона мислиться суб'єктом, і самим суб'єктом, його засобами пізнання і його свідомістю. Звідси - доцільність розгляду О.р. як буття, що є відносним стосовно певного суб'єкта (О.р. - те, що існує незалежно від даного суб'єкта, від його відчуттів і думок, його пізнавальної активності), а також використання операційних характеристик О.р., зумовлених його психологічним і праксеологічним вимірами (О.р. - те, що не залежить від волі і бажань даного суб'єкта, з чим суб'єкт має рахуватися в своїй діяльності як з "даним", що обмежує його свободу; це те, що здатне чинити опір, виявляти себе як щось автономне чи незалежне, як щось, зрештою, нездоланне чи непідвладне діям суб'єкта, його зусиллям чи бажанням). О.р. у цьому сенсі виявляє себе не лише як світ природних явищ і процесів, а й закономірностей історичного і соціального буття, інституціональної будови суспільства, а також як сукупність певних культурних явищ, ідей, думок чи уявлень інших суб'єктів (на кшталт "об'єктивного знання" або "третього світу" Поппера). Важливий прояв О.р. - наслідки, продукти діяльності суб'єкта, які стосовно нього набувають характеру феномена відчуження.

ОДНОЧАСНІСТЬ - відношення, яким характеризується збіг на шкалі часу віддалених одна від одної у просторі подій. Поняттю О. Ейнштейн у спеціальній теорії відносності надав статусу фундаментального. На відміну від класичної механіки, в якій поняття О. постулюється як абсолютне, незалежне від будь-яких фізичних подій, а сам часовий порядок подій визначається "перебігом" абсолютного часу, спеціальна теорія відносності визначає поняття О., виходячи з емпірично встановленого факту скінченності швидкості світла. Запропонована Ейнштейном процедура визначення О. дозволяє встановити клас "об'єктивно одночасних" подій, між якими принципово неможливі причинно-наслідкові зв'язки. Можливість застосування конкретних вимірювальних процедур для встановлення відношення О. обумовило його значущість при зіставленні теоретичних висновків із результатами експерименту. Часовий порядок подій в теорії відносності встановлюється на основі даного визначення О. за умови вибору певної системи відліку. Визначення відносного характеру О. означало розуміння часових відношень як деяких реальних взаємодій між матеріальними системами, зафіксованих у фізичних експериментах.

1) шорсткість, шершавість; нерівність

2) pl нерівні місця

3) грубість, жорстокість (характеру)

4) різкість, брутальність (тону)

5) суворість (клімату)

6) звич. pl труднощі; злигодні

* * *

1) брутальність, жорстокість ( характеру); різкість, брутальність ( тону)

2) суворість ( клімату)

3) pl труднощі, нестатки

4) нерівність, шорсткуватість; pl нерівності, нерівні місця

5) різкість ( звуку)

1) стійкість; стабільність; сталість; стан рівноваги

2) постійність; непохитність; твердість (характеру тощо)

3) тех. міцність; жорсткість

4) ав., мор. остійність

5) церк. обітниця, що зобов'язує ченця все життя залишатися в певному монастирі

* * *

1) стійкість, стабільність; стан рівноваги

2) сталість, непохитність, твердість (характеру, переконань)

3) тex. міцність; твердість

4) aв., мop. остійність, стійкість

1) приємність; принадність; м'якість

2) люб'язність, ввічливе поводження; чемність, ласкавість

3) pl принади, краса; втіха, задоволення

4) pl зручності

* * *

1) приємність, принадність; м'якість (клімату, характеру); ввічливість, чемність; люб'язність; культура поводження

2) pl принадності, красоти ( природи)

3) pl комфорт, комфортабельність; комунальні зручності; необхідні предмети побуту

4) юp., кoм. обставина, що підвищує цінність нерухомого майна

1) жовчність (характеру)

2) уїдливість; колючість

3) гострота, їдкість (про страви, напої)

* * *

1) рішучість, рішимість; твердість (характеру)

2) рішення; резолюція

3) вирішення, розв'язання (проблеми)

4) розклад (сил)

5) розкладання (речовини)

6) розщеплення

7) розчинення

8) демонтаж

9) мед. розсмоктування; припинення запалювального процесу

* * *

1) рішучість, непохитність; твердість ( характеру)

2) рішення; твердий намір; резолюція; рішення; постанова

3) вирішення ( проблеми)

4) cпeц. розклад ( сил); розкладання ( речовини); розщеплення; розчинення; розбирання, демонтаж

5) cпeц. роздільна здатність

6) мyз. розв`язання

7) мeд. розсмоктування; припинення запальних явищ

8) cпeц. ступінь виявлення деталей ( зображення); ступінь деталізації

9) мaт. резольвента

1. n

1) пісок; гравій

2) геол. крупнозернистий пісковик

3) зернистість (шліфувального круга)

4) металеві ошурки

5) розм. витримка, твердість характеру; відвага, мужність

6) (G.) радикал, ліберал (у Канаді)

2. v

1) скрипіти ; шарудіти

2) посипати піском (гравієм)

* * *

1) викор. з дiєcл. в oдн. пісок; гравій; піщаник

2) = gritstone

3) cпeц. зернистість ( шліфувального круга)

4) метал. дріб або зірочки для очищення виливків

5) твердість характеру; витримка; відвага, мужність

6) (Grit) радикал, ліберал ( у Канаді)

1) скрипіти; шарудіти; скреготати

2) посипати піском, гравієм

1. n

1) баласт

2) перен. урівноваженість, стійкість (характеру)

3) баластний шар (дороги), щебінь, гравій

2. v

1) вантажити баластом

2) перен. стабілізувати; стримувати; урівноважувати

3) баластувати (дорогу)

* * *

1) баласт

2) урівноваженість, стійкість ( характеру)

3) дор. баластовий шар; баласт, щебінь, гравій

4) eл. баластовий резистор

1) вантажити баластом (судно, аеростат)

2) стабілізувати; зменшувати, стримувати, угамовувати; робити розсудливим

3) дор. баластувати; покривати щебінкою, гравієм

1) анат. спинний хребет; хребетний стовп

2) основа, суть, головна опора

3) твердість характеру, сила волі

4) корінець (книги)

5) тех. каркас (конструкції)

* * *

1) aнaт. хребет, хребетний стовп; спинний хребет

2) основа; суть; сутність

3) твердість характеру; сила волі

4) тex. каркас, несуча частина, головна опора ( конструкції)

5) корінець ( книги)

1. n

1) пісок; гравій

2) звич. pl піщинки

3) звич. pl піщаний пляж; піщана коса; мілина

4) pl піски, пустеля

5) пісок у пісковому годиннику

6) pl перен. час; дні життя

7) амер., розм. витримка, стійкість характеру, мужність

8) пісочний колір

9) розм. гроші

10) розм. вологий (підмочений) цукор

11) гірн. хвости (від збагачення)

2. v

1) посипати піском

2) заносити піском

3) заривати в пісок

4) шліфувати (чистити) піском

5) змішувати з піском, підмішувати пісок

6) посадити на мілину (судно)

* * *

1) пісок, гравій; pl піщинки

2) pl піщаний пляж; обмілина, піщана коса

3) pl піски, пустеля

4) pl час; дні життя

5) cл. витримка, мужність

6) пісочний колір

7) cл. гроші

8) вологий, підмочений цукор

9) гipн. хвости ( від збагачення)

1) посипати піском; заносити піском ( гирло ріки)

2) заривати в пісок

3) шліфувати, чистити піском

4) змішувати з піском

5) посадити ( судно) на мілину

1. n

1) крутіння; скручування; сукання

2) вигин, згин; поворот

3) вузол; петля

4) кручена вірьовка; шнурок; кручена нитка; джгут

5) грубий сорт тютюну

6) кручений хліб

7) хвіст завитком (у свині тощо)

8) поворот убік; відхилення

9) місце повороту

10) перекручення, викривлення

11) вивих

12) особливість (характеру тощо)

13) обман

14) розм. змішаний напій

15) розм. добрий апетит

16) вульг. жінка

17) кручений м'яч (теніс)

18) твіст (танець)

19) тех. хід (витка)

2. v

1) крутити; сукати; скручувати, сплітати

2) сплітатися, переплітатися, скручуватися

3) витися, звиватися, згинатися

4) викручувати (руки); стискати; давити; ламати

5) пробиватися з труднощами; змінювати напрям

6) завдавати болю

7) викручувати (білизну)

8) кривити (обличчя)

9) перекручувати; спотворювати

10) обертати, крутити, повертати

11) обертатися, крутитися, повертатися

12) обвивати, обмотувати

13) вплітати

14) обдурювати

15) розм. їсти з апетитом, уминати

* * *

1) кручення; сукання; скручування

2) вигин, поворот; a twist in a road [in a stream]вигин дорогі [струмка]; вигин, кривизна

3) кручений мотузок; шнурок, палять; кручена нитка; вузол; скручування ( проволки в жилі кабелю); а горе full of twists мотузок з безліччю петель або вузлів; система нарізу (у каналі стовбура пістолета, знаряддя); a rifle with great twist рушниця з крутою нарізкою; скручений паперовий пакет, фунтик; грубый сорт табака ( отримуваний з скрученого сухого листя); витий хліб; a bread twist, a twist of bread вита булочка; цедра, що вичавлюється в напій

4) поворот убік; відхилення (перен.); the twist of a billiard bait відхилення більярдної кулі; a twist toward the new policy поворот до нової політики; несподіваний або химерний поворот; зигзаг

5) особливість

6) прийом; трюк, фокус

7) спотворення ( сенсу)

8) вивих

9) обман; a -in ones nature нещирість, нечесність; зіпсованість

10) твіст ( танець)

11) вовчий апетит

12) змішаний напій

13) вульгарна жінка, "спідниця"

14) cпopт. кручений м'яч; закручування м'яча

15) cпeц. торсіонна напруга; момент, що обертається

••

1) крутити, скручувати, викручувати

2) додавати скручуванням або згинанням певної форми; скручувати, згортати, згинати

3) спотворювати, кривити ( обличчя)

4) повертати

5) обертати, вертіти

6) обвивати; обмотувати

7) вплітати; a few wild flowers were twisted in her hair в її волосся були вплетені польові квіти

8) витися; згинатися; звиватися

9) танцювати твіст

10) обдурювати

11) їсти з апетитом

12) зв'язувати, сполучати

МЕТОДОЛОГІЯ ( від грецьк. μέυοδοζ - шлях дослідження чи пізнання; λόγοζ - вчення) - 1) Сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання об'єктивного істинного наукового знання або побудова наукової теорії та її логічне обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. Так говорять про М. фізики, про М. біології, про М. пізнання космосу, про М. соціології, М. економічної науки і т.д. Практична діяльність може скеровуватися на створення бажаного матеріального чи ідеального предмета, певної реальності, на потрібну спрямованість об'єктивного процесу, функціювання матеріальної системи або її цілеспрямоване трансформування тощо. В цьому розумінні говорять про М. управління економічними процесами, М. поєднання центральних та регіональних інтересів, М. бюджетного планування, М. ціноутворення тощо. 2) Галузь теоретичних знань і уявлень про сутність і форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів та процедур в процесі наукового пізнання та практичної діяльності. Осмислюючи теоретичний та соціокультурний досвід, М. розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення для М. є продуктивний творчий та дійовий метод, його сутність та сфера функціювання, структура та взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію, його відповідність характеру досліджуваного об'єкта та зв'язок з пізнавальною метою або цілями практичної діяльності. М. ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність в метод подальшого пізнання цієї діяльності, виявити ефективність та границі продуктивного застосування методу. Особливо важливим принципом М. є обґрунтування положення про метод як систему, про складність і багатостанність змісту методу, який включає в себе знання різних якісних характеристик та багатоманітність рівнів - від принципів філософського значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного і практичного функціювання. М. розробляє типологію методів В. ідповідно до цього структурується саме методологічне знання. Однією з найбільш розвинених методологічних теорій в наш час є М. науки. Вченням про метод взагалі та філософський метод зокрема виступає філософська М. Філософський метод, розгортаючись в систему, вбирає в себе основний зміст філософського знання. Тому філософська М. в знарядійному відношенні збігається з філософією. Оскільки сфера філософії містить в собі різноманітні філософські системи і течії, то відповідно філософська М. являє собою множинність методологій, де вирізняються якісно своєрідні методологічні системи. Жодна з існуючих філософських М. не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної області, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати тій або тій М. універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, і самій методологічній теорії, як це мало місце з діалектико-матеріалістичною М. Тому дослідники в своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму. М. як систематичне вчення про метод виникла в філософії Нового часу, зокрема в філософії Ф. Бекона та Декарта, для критичного осмислення методів дослідження та пошуків надійних підстав істинності знання. Великий внесок у розвиток філософської М. зробили Спіноза, Ляйбніц, Кант, Гегель, Маркс, Мах, Пуанкаре, Гуссерль, Поппер, Копнін та ін.

1) рівномірність

2) рівність, однаковість

3) урівноваженість

* * *

1) рівномірність

2) рівність, однаковість

3) урівноваженість

1) стійкість, стабільність; стан рівноваги

2) сталість, непохитність, твердість (характеру, переконань)

3) тex. міцність; твердість

4) aв., мop. остійність, стійкість

1) терпкість

2) різкість; жорсткість (характеру)

* * *

1) терпкість; кислий або гіркий смак

2) різкість, грубість; жорстокість; брутальність, різкий або грубий вираз

1) суворість (клімату)

2) непривітність, жорсткість, суворість (характеру тощо)

* * *